Bohemian Rhapsody

* * *

 Батько принца Філіпа звався імператором Священної Римської імперії, королем Іспанії Карлом V. Він любив свого першого і єдиного сина, і у 1535-му, коли Філіпу виповнилось сім років, батько створив для нього власний двір та власний почт з дітей найшляхетніших дворянських родин. Макаренком для Філіпа слугував Еразм Ротердамський, який написав трактат «Виховання християнських принців». За Ротердамським i виховували маленького принца, а це означає, що з дитинства Філіпа оточували речі, що роблять душу й серце тонкими та чуйними. Він багато часу проводив на природі, яку дуже любив, читав книжки, з головою поринав у вірші. Врешті-решт Філіп виріс мрійливим та вразливим юнаком.           

А в цей час десь у іншому куточку Європи — у крихітному німецькому містечку Бад-Вілдунген — жив собі в оточенні двох чарівних жінок граф фон Вальдек. Одна з них була його юною донькою, а друга — молодою дружиною, з якою граф взяв свій другий шлюб. Доньку звали Маргарет, і їй, напевно, як і принцу Філіпу, жилося непогано, доки її батько (далеко не остання людина в місті) був живий. Але граф помер, і над Маргарет запанувала її владна і жорстока мачуха Шарлотта фон Вальдек. Покійному графу, батькові Маргарет, належали усі мідні копалини в окрузі, але Маргарет ходила, як остання жебрачка — у старих жахливих сукнях, у темному каптурі, що приховував її розкішне  волосся.           

У 1550 році, коли Філіпу було 22 роки, він разом з Карлом V відвідав Бад-Вілдунген. Треба сказати, що єдина лакуна в освіті принца полягала в його поганій «дружбі» з європейськими мовами. Бо якщо італійською та французькою Філіп ще хоч трохи володів (що називається, «зі словником»), то німецької не знав узагалі. Втім лінгвістичні знання йому не знадобились. Філіп побачив Її, і все було сказано поглядами...

* * *

            Філіп побачив Маргарет у церкві. Вона була, як сумна тендітна квітка. Принц ніби зачарований дивився на її бліде личко, на золоті кучері, що вибивались із-під темної тканини, яка огортала голову дівчини. («Моя Білосніжка», так назве її пізніше у своїх віршах Філіп). Шарлотта фон Вальдек намагалась заволодіти увагою принца, щебечучи до нього бездоганною іспанською мовою. Але він і не дивився у бік бад-вілдунгенської примадонни.           

 Наступного дня, щоправда, карета іспанського принца зупинилась біля палацу фон Вальдеків. Шарлотта поквапилась назустріч коронованому гостю, але принц обірвав її на півслові, запитавши: «Де ваша пасербиця?». Шарлотта, в грудях якої клекотав гнів, люб'язно попросила вибачення за Маргарет, котра, мовляв, страждає падучою і саме зараз бореться із жорстоким нападом.             

(А цілком здорова Маргарет тим часом розмовляла зі слугою принца, який iз превеликим трудом розшукав крихітну кімнатку на горищі, куди Шарлотта загнала пасербицю після смерті графа фон Вальдек). Філіп призначав Маргарет побачення, він просив її відповісти на його почуття, що так раптово спалахнули і спопеляють йому серце. Заради неї він випрохав у батька дозвіл іще ненадовго залишитись у Бад-Вілдунгені (обдуривши старого буцімто бажанням вивчити архітектуру місцевого собору, унікального своєю древністю).           

Карл V, успішно провівши «саміт» зі своїм вінценосним тезкою — Карлом Германським, відбув у Іспанію. А Філіп і Маргарет почали зустрічатися. Він писав їй любовні вірші, вона слухала їх, потопаючи у коханих очах. За всіма законами мелодрами, така ідилія не могла тривати довго. Звичайно ж, мачуха дізналася про походеньки Маргарет. Ба навіть більше: написала про це «темник» самому Королю — Карлу V.

* * *

            Закохані, боячись як монаршого гніву, так і помсти Шарлотти, вирішили, що Маргарет слід сховатися в горах, у маєтку її рідного брата. Фон Вальдек-молодший, який до того часу анітрохи не цікавився життям єдиної сестри, прийняв її з розкритими обіймами, заздалегідь облизуючись при думці, що зараз він, цілком iмовірно, допомагає майбутній королеві іспанській.           

У розлуці з Філіпом час для Маргарет тягнувся невимовно довго. Єдину розраду знаходила вона у листуванні. Послання дівчини доставляли у Бад-Вілдунген слуги її брата, яких капіталіст фон Вальдек зневажливо називав «своїми гномами». З часом про епістолярне продовження роману раптово зниклої пасербиці дізналась Шарлотта фон Вальдек. Цього разу мачуха не стала апелювати до Карла V, вирішивши натомість вжити власні заходи.           

Напевне, вона перекупила котрогось iз «гномів», бо одного разу до листа, написаного Філіпом Маргарет, була додана ще й корзина яблук. Буцімто від принца. Маргарет, яка не читала в дитинстві казку про Білосніжку, необачно поласувала одним iз них. Тож коли її братець, відірвавшись від підрахунків того, скільки вигоди принесуть йому майбутня торгівля прянощами та маніпуляції з іспанським золотом, завітав у покої Маргарет, він знайшов свою сестру вже мертвою.

* * *

            Ні, юну Маргарет не ховали у кришталевій домовині. Над нею не зітхали засмучені гноми — ані справжні, ані ті, яких вигадав граф фон Вальдек. Її не будив поцілунком принц. Принц якраз безутішно ридав у Бад-Вілдунгені, дізнавшись про те, що його коханої більше немає на світі. Плакав над втраченими скарбами й брат Маргарет. Він уже бачив себе іспанським грандом і, нагло розлучений зі своєю мрією, вирішив, що мачусі Шарлотті недовго лишилось топтати ряст.           

Викравши Шарлотту, молодий фон Вальдек влаштував їй суд та страту. Кінець бад-вілдунгенської світської левиці був жахливий: жінку прив'язали за руки і ноги до коней, яких погнали у різні боки. Нещасну ревнивицю розірвали навпіл...        

А принц Філіп незабаром став королем. В ім'я державних інтересів він узяв собі за дружину королеву Англії Марію І. Марія була старша за нього на одинадцять років і надзвичайно негарна зовні. Але стара чи молода, красива чи ні — Філіпу ІІ було байдуже. Його серце скам'яніло.            

Говорять, що кохання замінили йому релігія та мистецтво. Це він розробив проект похмурого й величного Ескоріалу — палацу іспанських монархів. Підіймаючись на його стіни, Філіп чи то плакав над минулим, чи то молився. Він подовгу стояв, дивлячись у небо й сподіваючись, що душа Маргарет подасть йому з-поза хмар якийсь знак.           

Філіп ІІ дожив до 72 років — побачив дорослими своїх дітей та онуків. Помер він 13 вересня 1598 року. Напевне, у той день закоханий юнак Філіп i зустрівся з мрією свого життя — незабутньою Маргарет. Але вже в іншому житті...

Наталія ЛЕБІДЬ